?

Log in

No account? Create an account
Хороше і ще краще. Щоденник емігранта. Перший робочий тиждень
kharts
08:29 08.03.2016

Ніколи такого не було і ось знову…

Як ви вже, мабуть, здогадались, головною інтригою крайнього посту було те, що автор букв цього блоґу тепер офіційно колишній безробітний. Хотів раніше написати, але боявся наврочити.

І ось, перший тиждень на новому місці позаду. На жаль, я не маю права називати назву компанії, де працюю, можу лише сказати, що вона вам всім напевно відома.

Тепер невеликий екскурс в історію. Трохи детальніше розповім про пошуки роботи в США. Отже, перші кілька місяців мені взагалі ніхто не відповідав. Була лише одна невдала співбесіда в Дропбоксі - і все. Тиша. Зрідка ввічливо посилали, але переважно - повний ігнор.

Якось зустрів знайомого з нашого комплексу, ми з ним переїхали майже одночасно. Його також жінка перевезла, і, наскілька я пам’ятав, він також шукав роботу. Питаю: “Ну, як успіхи?”. Каже: “Можеш привітати, вже працюю!”. Я: “Красава, вітаю!”. Розговорились.

Він мене спитав чи запостив я десь своє резюме. Кажу, що ні, що я віддаю перевагу активному пошуку. Тю, каже, то всьо фігня. Запость своє резюме на кілька сайтів (indeed, monster, ziprecruiter, cybercoders, …) - і ось побачиш, тобі одразу почнуть передзвонювати.

Ну, думаю, резюме запостити - їсти не буде просити. Нічого ніби не втрачаю. Трохи неприємно постити в інтернеті свої контактні дані (українська звичка; але далі буде зрозуміло що зайва обережність ніколи не зайва - дивіться в наступних серіях). Запостив.

Пройшло кілька днів. Тиша. Ну, думаю, Дармавір (так звати хлопчину), нічого ти не шариш. А ж тут, я-а-а-а-к понеслось!.. Щодня кілька дзвінків і десятки імейлів.

Переважно, це був, звичайно, спам. Ким мене тільки не сватали. І сіньйор джава девелопером, і проджект менеджером, і QA-інженером… Не обійшлось і без курйозів. Одна настирлива дівчина до сих пір мені пропонує стати страховим агентом. Але кілька пропозицій були цікавими.

Трохи прокачав англійську, хоча переважна більшість розмов з рекрутерами проходила доволі шаблонно, особливо враховуючи, що відповіді на всі стандартні питання я вивчив вже напам’ять. Паралельно фрілансив, прокачував своє резюме.

Було кілька технічних інтерв’ю, причому в доволі солідних фірмах. Одного разу навіть в офіс запросили на очну співбесіду. Але то було, можна сказати, “по связям” (якось, може, буде час - розповім).

Аж тут на мене вийшли чуваки з фірми, де мені судилось працевлаштуватись. Вислали тестове завдання. Для людини, що закінчила РФФ і сім років програмувала, воно було доволі простим. Відправив розв’язки в той же вечір. Потім покликали на телефонну технічну співбесіду. Чесно кажучи, мені тоді здалось, що я був жалюгідним. Просто якраз на тому тижні в мене було ще кілька співбесід в інших конторах, і мені тоді здавалось, що на них я виглядав набагато краще. Але, я таки пройшов далі. Запросили в офіс на очну співбесіду.

Тут треба зробити невеличкий ліричний відступ з приводу місцевого формату співбесід. Він кардинально відрізняється від українського, де співбесіда триває годину, від сили дві.

Тут тебе півдня мучають три-чотири людини, а потім ще й запрошують пообідати разом.

Приїхав, поспілкувались, пообідали, попрограмував… В цілому враження залишилось позитивне. І від офісу, атмосфери, їжі… Інтерв’юери - дуже приємні хлопці. Та і я ніби непогано себе показав. Попрощались, пообіцяли відповісти до кінця тижня.

Але не встиг я навіть додому доїхати - як приходить повідомлення: “Приходь завтра ще раз. З тобою хоче поговорити наш начальник”…

Аж тут я почав РЕАЛЬНО хвилюватись. Просто, враховуючи солідність контори і усі попередні невдачі, намагався не тішити себе мріями, щоб потім не було шкода, коли відмовлять. Але тепер я розумів, що це реальний шанс зачепитись…

Отже приходжу на зустріч з Головним. А він мені такий з порога: “Ти нам дуже сподобався, ми дуже хочемо, щоб ти в нас працював, так що сьогоднішня наша зустріч - це не стільки для того, щоб перевірити твої знання і досвід (а мої хлопці передали, що вони в тебе чудові), а можливість для мене переконати тебе працювати в нас. Отже, якщо в тебе є якісь питання - не соромся. Я з радістю все розповім”

Отакої. Я від такої пред’яви втратив дар мови. Почав щось белькотіти. Він бачить, що я туплю, давай розказувати як у них все круто-класно. Я, трошки відійшлов, давай задавати питання по суті. Дуже гарно поспілкуватись. Він пообіцяв вже сьогодні вислати офіційний джоб офер. Потиснули руки. Попрощались. Ну далі можете собі уявити як я танцював гопака на парковці, дзвонив Богдані, батькам і сестрі посеред української ночі. Викурив мабуть півпачки. Це був, без перебільшення, один з найщасливіших днів в моєму житті.

Потім ще була доволі незручна ситуація з іншою конторою, в якій я також намагався працевлаштуватись (це та, що “по связям”). Знову ж таки, деталей поки розказати не можу.

Але, все-таки розібрались. І я, немов на крилах, прилітаю на роботу в свій перший робочий день.

Кілька слів про мою команду (знову ж таки, дуже абстрактно, бо це ніби сєкрєт). Всі дуже толкові і приємні хлопці і дівчата, більшість - американці і індуси, але є і з інших країн. Кажуть, що є і російськомовні в нас в офісі, але ще не знайомився.

До речі, коли приходив на першу співбесіду, сидів у холі, чекав на свого майбутнього начальника, аж тут бачу по сходам спускаються три дівчини і на весь голос щось обговорюють дуже знайомими словами: “С$%#, б^@&*, п$&@%^, н@#&*!..”. Да, думаю, робота мабуть тут цікава. Зробив вигляд, що не зрозумів їх.

А робота тут дійсно цікава!.. Мені вже трохи надавали задачок. Поки що нічого воєнного, але вже на горизонті видно дуже цікаві челенджі. Чуваки тут роблять дійсно круті речі. Сподіваюсь, дуже скоро я зможу з гордістю сказати: “Ми тут робим дійсно круті речі!”.

Всім, хто допомагав і підтримував - користуючись нагодою, дякую вам, дорогі мої. Це і ваша перемога!

Але все тільки починається, правда? Оревуар!

p.S. Коли більшість з вас буде читати ці рядки, в Україні вже буде 8 березня. Тому тих, кого це стосується, щиро вітаю зі святом весни! Побільше вам пролісків і тюльпанів і поменше кактусів і будяків!


більше на Харцотумблері


Хороше і погане. Щоденник емігранта. Двохмісячник емігранта
kharts
04:55 26.02.2016

Привіт, пупсіки! Ну що, скучили? Я - так точно.

Отже, ось вам короткий огляд останніх двох місяців.

Перш за все вибачаюсь, що так довго не писав. Але повірте, вільного часу майже не було (далі буде зрозуміло чому).

Скептичний читач подумає: “Да-да, знаємо скільки в тебе вільного часу, жалюгідний безробітний алкоголік…”. І буде частково правий. Це були одні з найважчих (в психологічному плані) два місяці в моєму житті. Шукати роботу в новій країні завжди важко, але коли тебе протягом кількох місяців не запрошують навіть на телефонну співбесіду - тут будь-хто може втратити віру в себе. Але, як ви вже, мабуть, зрозуміли, це не наш метод.

Отже, почнемо з того, що в мене нікчемна англійська. Ну, зараз, можливо вона вже трохи краща, ніж по прибутті, але набагато гірша, ніж хотілось би. Особливо, коли твоя жінка і більшість місцевих друзів вільно нею розмовляють. Тому було вирішено почати ходити на спікін клаб. Це типу збираються такі ж як ваш покірний слуга лузери, і намагаються спілкуватись англійською. Знайшов в інтернеті такий бійцівський клуб в державній бібліотеці і одного разу поїхав.

І знаєте, сподобалось. Дуже хороший фасілітатор (не питайте, що це слово означає) Діана - місцева, волонтер і організатор цього збіговиська, підбирає теми для кожної зустрічі, роздруковує різноманітні вправи, і, як видно, щиро радіє успіхам кожного учасника. І, що найбільш приємно, видно, що їй щиро цікаво пізнавати культуру і звички представників інших народів і культур.

Я був єдиним чоловіком в цій тусовці. Решта - жінки (голос з заднього ряду: “Фюі-Фіу”; але майте на увазі - я одружений, та і, наскільки я зрозумів, вони - теж). Типова наша зустріч дуже нагадує урок англійської десь в десятому класі: “Лондон із е кепітал ов Ґрейт Брітн…”. Але єдина відмінність в тому, що людям дійсно цікаво питати одне в одного про культуру, релігію, політику, мови, кухню і звичаї рідних країн одне одного.

Цікавий факт: китаянка (не буду тут вказувати її ім'я, бо на нашій мові воно не дуже цензурно буде писатись) вчила в школі російську мову і постійно мене питала про Зою Космодем'янську. А ще вона знає, що Київ був третім за населенням містом Радянського Союзу.

Також у нас були представники Мексики, Кореї, Індії і В'єтнаму. Крім китаянки, більше ніхто про Україну до цього не чув. Особливий кайф приносило примушувати їх прочитати слово Kyiv…

Але, завдяки одній дуже хорошій людині вони тепер знають, що це - найбільша країна, яка повністю знаходиться в Європі, одна з країн - засновників ООН, Батьківщина конструктора першого космічного корабля, найбільшого літака в світі і першої ЕОМ в континентальній Європі (натискай “Лайк”, якщо якийсь із цих фактів ти взнав щойно!).

Проблема номер 2 - мій український професійний досвід не дуже котується (є таке слово?) в Штатах. Для тих, хто не мав честі бути знайомим з автором букв цього блоґу, трошки розповім про свою скромну персону: родився і виріс у Вінниці, в 14 років поїхав у Київ навчатись в фіз-мат ліцеї при університеті Шевченка, потім закінчив власне сам університет і працював спочатку програмістом (4 роки), а потім (ще 4 роки) - керівником відділу розробки… Ніби все чьотінько. Читач може подумати, що на цих словах всі контори Силіконової долини вже вишикувались в чергу щоб мене взяти до себе, але, є один нюанс… В Україні я в основному працював з платформою “1С:Підприємство”, яка, м'яко кажучи, не дуже відома в США.

Отже, треба якось набиратися досвіду, який буде більш зрозумілим для місцевої публіки.

Перший шлях - open source. Зарегався на Ґітхабі, і давай строчити все, що в голову прийде. Розробив декілька власних проектів, контриб'ютив у інші. Важко словами передати кайф, коли тобі хтось пише щось на зразок: “Дякую, чувак! Класна штука!”. Чесно кажучи, завжди мріяв спробувати. Але раніше просто якось було впадло не вистачало часу. До речі, нещодавно прийняли мій пул-реквест в pychromecast - дуже круту бібліотеку для взаємодії з хромкастом.

Другий варіант - фріланс. Знову ж таки, є чудовий сайт - upwork.com. Реєструєшся, і - вперед! Я дуже переживав, що, не маючи ніякого досвіду, мені буде складно знайти замовників. Але першого я знайшов майже одразу. А далі - як понеслось… Чесно кажучи, мені здається, що мені поки щастить на клієнтів - вони всі доволі кваліфіковані, ввічливі, порядні і терплячі. Та й проекти, здебільшого, цікаві.

Друг порадив чудовий сайт meetup.com - де є купа безкоштовних заходів по інтересам. З'їздив в Сан-Франциско на зустріч по Пітону - це така мова програмування, якщо хтось не в курсі. Познайомився зі місцевими студентами. Був цікавий майстер-клас по scikit-learn - це така дуже крута платформа для машинного навчання. А ще були халявне пиво і їжа)

І тут ми переходимо до найбільш важливої частини нашої оповіді… Е-е-е! Що значить “рекламна пауза”?..

Вибачте, мабуть, про найбільш важливі новини доведеться розповісти вже в наступній серії нашого діафільму, а поки що кілька слів про те, як ми проводимо наше дозвілля.

З'їздили на Тахо - це таке озеро в горах, на кордоні Каліфорнії і Невади. Буквально кілька годин дороги і перебираєшся з літа в зиму - мороз, сніг.
Гарно там. Жили майже на березі озера. Друзі катались на лижах, а ми з Богданою гуляли (в нас погано з екстремальними видами спорту, якось, можливо, розкажу чому).

image

Сходили в Неваду, були в казино. Не сподобалось. Атмосфера якась гнітюча.

Катались на підйомнику. Висота - майше 3 км над рівнем моря, і просто запоморочливий вид на озеро і гори навколо.

image

Назад повертались в день Суперболу - це типу фінал кубку з американського футболу, головна спортивна подія року, “неофіційне свято”. Це коли вся країна сидить перед телевізором, жере, бухає і робить вигляд, що дивиться футбол. Також це “свято” визначне космічними цінами на телевізійну рекламу під час матчу. Діана (див. вище) сказала, що взагалі футбол не любить, але Супербол дивиться, бо там прикольні рекламні ролики. Американці такі американці.

Іронія в тому, що сам Супербол цього року проходив недалеко від нашого дому, на Levi’s Stadium (до речі, Богданина фірма на ньому проводила останній новорічний корпоратив). Але ми, такі нон-конформісти, вирішили піти проти системи і поїхали додому якраз поки йшов футбол.

По дорозі закортілось поїсти, знайшли на Йелпі ніби прикольний ресторанчик з гарними відгуками і вирішили з'їхати з траси до нього. Шукали його майже півгодини. А коли знайшли, виявилось, що він зачинений. Привіт, Супербол!

А їсти ж хочеться. Знову відкрили Йелп і вже не сильно звертаючи увагу на відгуки, рушили в якийсь китайський ресторан (з дуже прикольною назвою “Wonderful Chinese Restaurant”).

Там нас чекала мила китаянка, котра, коли побачила, що нас п'ятеро, так зраділа, ніби наша вечеря зробить її багатою. Дуже смачно поїли, подивились кінець Суперболу (вітання Бронкос!). А ще цей день був китайським Новим роком. Поздоровили господиню. Коли ми вже звідти виходили, там збиралась тусовка на святкування.

Їздили в Лос-Ґатос у винарню. Скуштували місцевого вина, посиділи перед мальовничим гірським краєвидом. Потім поїхали в Санта-Круз на океан.

image

На День Святого Валентина їздили в Монтерей, гуляли, їли/пили. Пробки були шалені…

image

Так, щось дуже багато вийшло. Буду закінчувати. В наступній серії розкриється головна інтрига цього посту вбивця - дворецький. Далі буде!

P.S. В Квентіна тепер є свій інстаграм. Заходьте, підписуйтесь! Він передає цьоміки!

image

більше на Харцотумблері


Хороше і погане. Щоденник емігранта. Новий рік на пішохідному переході
kharts
11:11 03.01.2016

Заварюйте чай, діставайте печиво, сідайте в своє крісло-гойдалочку, зараз буде казочка…

Більше місяця не писав, бо просто фізично не вистачало часу озирнутись і пригадати всі цікаві події. А було їх чимало, приємних і не дуже.

На День подяки (і за сумісництвом, день народження самі знаєте кого) поїхали з друзями на південь Каліфорнії.

Їхали першою трасою - мабуть наймальовничіша дорога, якою мені доводилось їздити.

image

На протязі майже всього шляху проходить вздовж океану.

image

Запаморочливі скелі, мости, тунелі, серпантини, тюлені на пляжах, гори, море, сонце, музика…

image

По дорозі заїхали в Солванґ - містечко в данському стилі. 

image

Пообічеряли там (саме був День подяки) і поїхали далі.

Дуже сподобався нічний вид на Санта-Барбару. І даунтаун Лос-Анжелеса (як у фільмах).

Нарешті добрались на місце першої ночівлі - Дана Пойнт. Там нас довго не хотіли заселяти в готель - хтось, мабуть, накосячив, чи Букінг, чи, власне, сам готель - не могли знайти нашу бронь. Нарешті метрдотель видав нам ключі від номеру. Ми, змучені, голодні, ставимо машину на паркінг, дістаємо валізи, піднімаємось на поверх… В номері тільки два ліжка (нагадую, нас п’ятеро). Дзвонимо, лаємось…

Заселяють в новий номер. Замість обіцяного виду на море - бетонний паркан. Ну ок, нічого страшного, добре, що хоч кількість ліжок достатня. Душ у ванній не працює (не буду розповідати, як я викручувався з цієї ситуації). Забігаючи наперед, скажу, що за ці пригоди готель нам зробив непогану знижку - ми заплатили тільки за одну ніч з двох.

На наступний ранок у нас за планом було поплисти на кораблику на острів Каталіна. Приїжджаємо на пристань, а нам кажуть, що квитків уже немає. Але порадили поїхати в Лонґ-Біч (передмістя Лос-Анжелеса, десь годину їхати). Там, мовляв, є також кораблики до цього острова. Ок, їдемо в Лонґ-Біч, беремо квитки на палубу першого класу (день народження все-таки) і пливемо на Каталіну.

image

Каталіна виявилась дуже мальовничим острівком.

image

Взяли в оренду маленьку машинку, об’їхали його по вузеньким гірським доріжкам, пофоткались.

image

Доріжки були крутенькі, а гальма в машинки, чесно кажучи, зовсім ніяковенькі. Так що екстремальних вражень отримали достатньо.

image

Випили ігристого на пляжі, повечеряли в чудовому рибному ресторані і попливли назад в Лонґ-Біч.

image

По дорозі в готель заїхали на пристань Дана Пойнт - там дуже гарно прикрасили набережну до різдвяно-новорічних свят.

image

На наступний ранок поїхали в Сан-Дієґо. Пообідали в чудовому полінезійському ресторані з прекрасним видом на місто.

image

Відвідали Мідвей - авіаносець, що на протязі 10 років був найбільшим кораблем в світі (задля нього навіть перебудовували Панамський канал, бо він в нього не пролазив).

image

З’їздили на пляж Коронадо - чудовий вид на нічне узбережжя, один з готелів влаштував каток прямо на березі океану. Все гарненько прикрашене до різдвяно-новорічних (нагадую, кінець листопада).

Ціни на парковку в центрі Сан-Дієґо недвозначно нам натякнули, що дешевше буде доїхати туди на Убері. За традицією посиділи в Хард-Рок-Кафе. Вирішили, що вечеряти там - це якось несерйозно, тому треба шукати якийсь ресторан. Отже, напрошується прогулянка вечірнім центром…

Те, що я побачив далі, забути буде дуже важко. Я не був ні в Лас-Веґасі, ні в Бангкоку, але такого Содому і Гомори я ще не бачив (а повірте, я бачив багато чого). Майже весь центр Сан-Дієґо в суботу ввечорі - це одна суцільна вечірка. На кожному кроці - бари, клуби, кафе і ресторани. Всюди черги, більшість п’яні, дівчата, одягнені як шала… гламурні фотомоделі, з усіх машин (звичайно ж, усі їдуть з опущеним склом) лунає голосна однакова музика. Нарешті знайшли якийсь ресторан, де можна поїсти їжу (як потім виявилось - не дуже; обслуговування і їжа - такі собі, навіть назву не запам’ятав).

image

Виходимо з ресторану і розуміємо, що вписатись в цю картину нам буде важко. Тому вирішили, знову ж таки, за традицією, знайти якийсь лаунж десь на даху якогось хмарочосу, щоб розслабитись і завершити вечір на позитивній ноті. Знаходимо в інтернеті Altitude Sky Lounge на даху Маріота (привіт, Сан-Франциско!) і рушаємо туди.

Перші підозри в мене з’явились ще коли нас при вході в ліфт зустріла купа охоронців. Виходимо на останньому поверсі і… розуміємо, що потрапили, мабуть, на найшаленішу вечірку в Сан-Дієґо. Дах хмарочосу, переповнений натовпом здичавілої молоді, (тут мав бути коментар з приводу того, як вишукано одягаються американські дівчата, але його вирізала цензура), гучна музика, водоспад алкоголю… Лаунж, блін.

image

Нє, ну вид з даху дійсно був запоморочливий. Але настрою у вашого покірного слуги на таку тусню було не дуже, тому, пофоткавши околиці та випивши кілька келихів сітро (чесно-чесно ;-)) поїхали спати.

На наступний ранок, перед тим, як повертатись додому, заїхали ще на Національний заповідник Кабрильйо - там відкривається чудовий вид на місто, і навіть видно Мексику на горизонті.

image

На цій оптимістичній ноті наша мандрівка закінчилась. Кому треба більше фоток - ласкаво прошу сюди.

Тільки повернулись в Сан-Хосе, як у друзів-сусідів трапилась пожежа. Вони в нас потусили кілька годин, поки їх будинок рясно поливали водичкою. Понаїхало пожежних машин (штук сім), поліцейських, швидких. В їх будинку спрацювала пожежна сирена, за розповідями - немов в наушниках чутно було її. Але ніби все обійшлось, все затушили, мешканців через кілька годин пустили в їх домівки.

Як я вже писав, різдвяна лихоманка починається одразу після Дня подяки.

Але нам, звісно, важко підлаштуватись, бо на вулиці +15, цвітуть квіти і зеленіють гори…

Продовжую фрілансити. Один з клієнтів написав відгук про мене “Абсолютна тварина за клавіатурою…”. Мабуть, це добре. Upwork дав мені бейджик “Rising talent“. Зрідка дзвонять рекрутери. Але поки що нічого цікавого не пропонують.

Друг звозив в обсерваторію. Погода підкачала, але замість зірок побачили чудовий вид на Долину.

З’їздили на концерт М’юз в Окленд. Фантастичне шоу.

Відсвяткували місцеве Різдво з друзями. Пограли в Аліас. Було весело.

На наступний день поїхали в Сан-Карлос. Уважний читач цього блоґу пам’ятає, що жителі цього містечка люблять змагатись, хто найгарніше прикрасить свій будинок до свята.

Для любителів Різдвяного мімімі - ось вам ще фотки.

На Новий рік вирішили поїхали в Сан-Франциско - там мав бути класний феєрверк. Забронювали столик в ресторані на 9 вечора. Приїжджаємо, а нам кажуть, що наш столик ще не готовий, бо там, бачте, ще люди їдять (як потім виявилось, люди, схоже, не були винуваті).

О 10й ми нарешті всідаємось, але швидкість обслуговування була, м’яко кажучи, не на висоті. Ми натякаємо офіціянту, що збираємось дивитись салют, тому дуже бажано, щоб принаймні до 23:45 він нас розрахував. Він обіцяє, що все буде чікі-пукі. Але ось на годиннику вже 23:45, а нам ще навіть не принесли десерт (до набережної, де мав бути феєрверк, десь 15 хвилин помірним кроком). Знервовані, просимо нас розрахувати (десерт їм пробачаємо, та й не факт, що він би вліз в нас). В Каліфорнії є чудове правило, що для компаній від п’яти чоловік (а нас було якраз 5) чайові автоматично включаються в рахунок…

23:52, вибігаємо з ресторану. Навколо вже починається якась вакханалія. Пішки, на машинах, всі поспішають, кричать, співають, сигналять. А в нас в головах єдине - встигнути б на набережну до моменту сингулярності (себто, коли вже ніби й не Старий рік, але ще ніби й не Новий).

23:59, до набережної лишається квартал. Ґуґл показує, що нам треба йти прямо через торговий центр, але його вже закрили, #$%&, оббігаємо клятий торговий центр, вже видніється будівля морвокзалу, треба перейти останню вуличку, загорається зелене світло, починаємо переходити дорогу, навколо всі починають кричати “тен, найн, ейт, …“.  Все, Новий рік! Прямо посеред пішохідного переходу починаємо обніматись, цілуватись, але дуже швидко отямлюємось - треба поспішати, бо зараз почнеться салют.

І він таки почався. Спочатку за хмарочосами його було майже не видно, але потім ми вийшли на набережну і… Ні, хлоп’ята і дівчата, це було дійсно круто. Лупили з баржі, що дрейфувала за кількасот метрів від берега. Натовп захоплено вітав кожен залп…

Ну і як завжди в таких випадках буває, повинна була статись якась біда. В даному разі у вашого покірного слуги схопив живіт. Чи то устриці були такі собі, чи то лобстер, чи то телятина, а, може, все разом. Менше з тим. Сотні тисяч людей захоплено радіють видовищу, а нещасне квазімодо корчиться від болю. Тисячі фоткають і знімають відео, а бідолашний хробачок не може навіть голови підняти. Потім до нас підійшов взвод поліцейських, і я всерйоз злякався, бо подумав, що зараз мене заберуть кудись в клітку до ніґер… представників найменш інтелектуальних шарів суспільства. Але, як виявилось, вони доволі ліберально відносились до будь-яких проявів поганого самопочуття. Головне, щоб ніхто морду нікому не бив.

Добре, що в друга виявився Мезім (ай, молодець!). Поки дійшли до парковки, вже попустило. Постояли трохи в пробках. Поспоглядали на цвіт американської нації (да-да-да, діваха, яка наблювала під світлофор на розі Девіс і Каліфорнії Стріт, я все бачив!).

Ось так ми провели дві тисячі п’ятнадцятий і зустріли дві тисячі шістнадцятий. Сподіваюсь, у вас теж було весело і яскраво.

До наступних зустрічей! Дзвоніть, пишіть, заходьте)


більше на Харцотумблері


Хороше і погане. Щоденник емігранта. Тридцятий листопад
kharts
01:32 24.11.2015

Світить сонечко, цвітуть квіти, зеленіють гори. Ось такий у нас в Сан-Хосе листопад)

Продовжую фрілансити. Вже навіть отримав оплату за декілька замовлень. Гроші, звичайно, символічні, але для мене зараз найголовніше - досвід і рейтинг.

Богдана їздила у відрядження в Польщу. По дорозі назад заїхала на кілька днів в Україну. Ми з котом холостякували тиждень.

З поїздкою у Богдани пов’язано кілька не дуже приємних історій. Спершу через страйк Люфтганзи скасувався її рейс з Франкфурта. Тобто, вона теоретично могла полетіти з Сан-Франциско в Франкфурт, але там могла застрягнути на невизначений час. Тому квитки довелось поміняти - полетіла на наступний день з двома пересадками.

Але на цьому пригоди не закінчились - загубили багаж. Уявіть собі, одна у відрядженні, в чужій країні, без одягу і навіть зубної щітки. Довелось екстренно пошопитись. А через кілька днів вже треба летіти в Київ. Але, на щастя, валізу таки знайшли - за кілька годин до вильоту в Київ.

Ваш покірний слуга часу на гаяв - встиг пограти в футбол. В Купертіно, на шкільному стадіоні (у нас в Україні не в кожної команди Першої ліги є такі стадіони). Грають там переважно вірмени, і на полі під час гри лунає кумедна мішанина з англійської, вірменської і російської. Але матюкаються майже всі російською.

Мене спочатку поставили в захист і я майже одразу, рятуючи команду, постелився в чудовому підкаті. Думаю, о, зараз похвалять мене. Але всі чомусь напряглись, і давай кричати: “Ноу слайдін! Ноу слайдін!..“ Типу не можна ковзати. Потім я зрозумів чому. Поле штучне, і я після свого “героїчного” підкату добре стесав собі ногу. Ну добре, більше не буду.

Уважний читач, можливо, помітив, що я трохи оновив дизайн цього бложика. Сподіваюсь, не стало гірше.

Їздив в акваріум в Монтерей.

Дуже гарні рибки.

Але особливо сподобались морські видри - такі няшки.

Ще був в Стенфорді.

Дуже класна атмосфера, гарні будівлі, щасливі малолєтки катаються на великах, сидять з розумним виглядом на лавочках, щось зубрять в книжках та ноутбуках.

Ех, де мої двадцять років))) Так хотілось також взяти якусь книжку, постелити куртку на газон і теж сидіти цілий день, щось читати на сонечку…

А ще там є башта Гувера, з якої відкривається чудовий краєвид на всю Долину.

Вчора у Богдани був день народження. Поїхали в Сан-Франциско. Спочатку в Чайна-таун, на фабрику, де виготовляють Fortune cookies - типу печиво з передбаченнями. Набрали кілька пакетів його.

Потім пішли в чудовий ресторан на набережній, поїли молюсків та іншої смакоти.

А потім на нас чекала родзинка цього вечора - поїздка на катері по затоці.

Словами важко передати красу вечірнього Сан-Франциско…

Міст Ґолден Ґейт, Алькатрас, Бей Бридж, даунтаун.

І все це ще й під живу музику - чувачок під гітару співав різні ліричні пісеньки. А ще безкоштовні напої і їжа… Навіть була ідея наприкінці круїзу сховатись в туалеті, щоб потрапити на наступний сеанс)))

Закінчили вечір традиційно - в руф-барі на даху Маріота.

Ось так казково вийшло відсвяткувати. Але в нас ще попереду День подяки та іменини самі знаєте кого. Тому, сподіваюсь, наступний випуск вийде не менш цікавим. Цьомки!


більше на Харцотумблері


Хороше і погане. Щоденник емігранта. Накилимні ігри
kharts
06:32 04.11.2015

Ну що, скучили? А я повернувся!

Вибачаюсь, що довго не писав. По-перше, була незапланована поїздка в Україну з не дуже приємного приводу, по-друге, вільного часу все менше. В якості реабілітації дозвольте розповісти, що було цікавого останнім часом.

З’їздили з друзями в Кармель. Дуже миле містечко біля океану. Гарний пляж, затишні вулички. Кажуть, в ньому колись мером був сам Клінт Іствуд.

image

По дорозі назад проїхались по Seventeen Miles Drive - проходить майже повністю вздовж узбережжя, дуже гарні краєвиди.

image

Нарешті отримав EAD (дозвіл на роботу). Це той незручний момент, коли дозвіл на роботу є, а самої роботи - ще ні.

Проходив співбесіду в Дропбоксі. Але, на жаль, не взяли. Зараз вже розумію, що питання були не дуже складні, але чи то розхвилювався, чи то через ще доволі слабку англійську, не зміг показати себе на повну. Ну нічого, пощастить наступного разу.

Потихеньку приймаю участь у кількох опен-сорсних проектах. В плаґіні для Amazon Video додав можливість купляти відео (потім Амазон щось там поміняв в себе на сайті і плаґін перестав взагалі працювати, але то нічого, розберемось коли дійдуть руки). Друг надихнув написати UA-TV - також плаґін для Kodi, щоб дивитись українські телеканали онлайн. Дописав LinguaLeoWordsAdder - програмку для пакетного додавання слів у словник на LinguaLeo. Зараз в роботі ще кілька проектів - як вийде щось толкове - напишу і про них.

Також почав фрілансити. Вже навіть передав клієнту на тестування перше замовлення. Так що, якщо і вам треба трохи пітончика - дайте знати, буду радий допомогти.

Поки нас не було, Квентін трохи забув правильну дорогу до туалету і почав нерівний “бій” з килимом. Поки що перемагає Квентін(

Потроху перевчаємо його, кількість “килимних“ інцидентів поступово зменшується. Щоб вивести плоди його творчості навіть брали в оренду професійний миючий пилосос. В процесі я випадково розлив повне відро води на підлогу - і тут пилосос пригодився ще більше. Богдані він сподобався настільки, що навіть захотіла купити такий.

В перший день після повернення розгрібав паперову пошту (це Америка, тут її ДУЖЕ багато приходить). Всі рахунки оплатив, весь “спам“ викинув. Ввечорі приходить Богдана і каже: “Ти не бачив листа від Американ Експрес? Мені мала прийти корпоративна кредитка…“. Я: “Не було ніяких листів ні від яких експресів. Я все ретельно перевірив.“. Бо: “Ні, я вчора бачила!“. Перерили всю квартиру. Тут до мене поступово доходить, що єдиний можливий варіант - це те, що лист з карткою я таки викинув в відро. А відро виніс. В бак.

Біжу до баку. Озираюсь, щоб ніхто з сусідів не побачив мене в ролі Сіфона. Слава Богу, наш сміттєвий пакет лежав не сильно глибоко. Несу додому. Вдома вигрібаю все з пакета. Починаю перебирати. Аж ось і він, заповітний лист!.. Адресований … родині Джона Лі! Завіса, аплодисменти.

Їздили в Санта-Круз, там українська громада проводила вечірку на пляжі. Місце дуже сподобалось. Океан був дуже спокійний. Пограли в волейбол, посмажили маршмелоу, ковбаски, поспівали пісень під гітару біля вогнища.

image

Сходили на концерт П’ятниці в п’ятницю перед Хелоуіном. Ваш покірний слуга зробив собі костюм доктора Хауса, а Богдана - чи то відьми, чи то чарівниці. Погуділи на концерті ой-ой-ой… Навіть дуже ой-ой-ой… Особливо це відчувалось на наступний день.

На Хелоуін поїхали в Сан-Карлос - невелике містечко біля Сан-Франциско. Там щорічна традиція - мешканці однієї вулиці змагаються, хто гарніше прикрасить свій будинок до свята. І кожного року туди з’їжджається купа людей, щоб на це подивитись. Всі в костюмах, гонять бєса… Словами це передати важко. Навіть фотографії не повністю передають атмосферу.

image

Ось такі в нас справи. Бережіть себе!

image

більше на Харцотумблері


Хороше і погане. Щоденник емігранта. Офіційно прийнятий
kharts
01:16 18.09.2015

Нарешті отримав водійські права. Точніше, мені ще одразу після екзамену видали тимчасові - просто папірець. А тепер поштою прийшли справжні. Тепер модний, показую їх щоразу, коли купую алкоголь. Більше поки що ні для чого не знадобились.

Банк, куди ми подали заявку на отримання кредитної картки, відправив нас у пішохідну еротичну екскурсію. Мовляв, у нас “чиста” кредитна історія. Дякуємо, капітане! Як же її можна, перепрошую, забруднити, якщо нам не дають кредитку? Ну нічого, нам вона поки що не сильно і була потрібна.

Але на майбутнє кредитний рейтинг треба буде якось заробляти. Найпростіший в нашій ситуації спосіб - замовити так звану “безпечну“ кредитку. Це коли, умовно кажучи, ти кладеш в банк тисячу доларів і потім можеш брати кредитів не більше ніж на… правильно, тисячу доларів. В чому прикол, спитаєте ви? Це ж не кредит виходить, а ніби ти сам в себе позичаєш гроші. А прикол в тому, що таким чином ви показуєте банку, що ви відповідальний позичальник і прокачуєте свій кредитний рейтинг.

В минулу п’ятницю посиділи з друзями, посмажили гриля, поспівали під гітару в парку. Ваш покірний слуга вперше за кілька місяців взяв гітару в руки. Відчуття складно описати. Чому це важливо - читайте нижче.

В суботу лазили по магазинам.

В неділю нарешті нам полагодили дверцята на кухні. Одну потрібної конфігурації все одно не знайшли, тому чувак просверлив пару дірок і причепив її іншою стороною. А іншу - замість того, щоб поміняти, зафарбував якимось фломастером (якщо не придивлятись, то і не видно, що покоцана).

Набридло дивитись серіали через браузер, тому вирішив написати плагін до Kodi/XBMC для Amazon Video. Взяв за основу розробку якогось німця - вона працювала тільки для Amazon Prime. Додав можливість дивитись придбані відео. Пофіксив пару багів. Один чувак навіть відписав: “Thumbs up for this“. Приємно. Тепер займаюсь тим, щоб прямо з плагіна можно було купляти відео.

Ну а тепер головна новина. В п’ятницю, коли сиділи з друзями, ваш покірний слуга слізно жалівся, що скучив за музикою. І ось, одна наша подруга згадала, що в неї є знайомий, який ніби грає в групі і їм ніби потрібен вокаліст. Дала номер. Подзвонив. Запросили на репетицію на четвер на 7:30 ранку в кампус Google. Поїхав.

Ви уявіть, у Гугла є ціла будівля, виділена під студію. І туди може приходити кожен охочий співробітник. Тільки треба забронювати час в календарі. По вечорам, звичайно, там все зайняте. Але вранці - порожньо. Я відчував себе, як школяр на шоколадній фабриці. Купа кімнат, інструментів, апаратури. І ні душі. Репетируй хоч цілий день. Безкоштовно.

Пішли в “кімнату”, де хлопці грають. Величезна зала, більша, ніж деякі українські сільські клуби. Велетенський пульт (я такі тільки на кількох концертах бачив). Дві барабанні установки. Поруч - ціла кімната з гітарними комбіками. На деяких - наклейки з іменами власників і номерами телефонів: “Feel free to use“. Ще поруч - ціла кімната гітар на будь-який смак. Якийсь музичний комунізм.

Хлопці грають разом з весни, поки що тільки кавери. Зіграли кілька пісень. Потім спробували ще кілька - вже зі мною в якості вокаліста. Потім я дістав з кімнати (див. вище) собі гітару, з іншої - комбік. Спробували ще й з моєю гітарою. Не можу сказати, що в захваті від того, як себе показав, але їм ніби сподобалось. Коротше, отримав офіційне запрошення в групу.

На цій оптимістичній ноті буду прощатись. Шоу маст гоу он!


більше на Харцотумблері


Хороше і погане. Щоденник емігранта. Нам всім потрібно трохи ... кота
kharts
05:43 11.09.2015

Ось наші останні новини.

Джон Лі знову прокинувся. Виявляється, йому таки потрібні його номери. Нагадаю, відправлені мною раніше його номери на машину повернулись, бо він забув сказати свій номер квартири. Тепер сказав. Я знову їх відправив. Сподіваюсь, тепер таки дійдуть.

Продовжую тестувати різні додатки для плавання. Swim.com виявився неюзабельним, погано міряв відстань. І в розділі “Leaderboards” я чомусь бачив лише себе. Тому видалив його. І навіть аккаунт на сайті також видалив. На прощання воно попросило мене написати причину. Тут я розійшовся! Все написав, що думаю. Так що поки що плаваю зі звичайним секундоміром, який тільки фіксує час кожного кола, навіть відстань не міряє. Вже навіть була думка написати щось своє, але поки і так згодиться.

Дві китаянки люблять мене “попускати” в басейні. Як тільки бачать, що я плаваю, одразу залазять в воду і починають нарізати кола з дикою швидкістю. А я, як лошара, булькаюсь біля бортика) Вчора якийсь чувак також приєднався до нашого імпровізованого чемпіонату. Старався дуже, навіть мене обігнав. А коли я зморений вже вийшов з басейну, побіг за мною. Я трохи злякався, думав, зараз він зарядить щось типу: “Ну що, викусив?!..” Але ні, дядько дуже чемно спитав, що в мене за годинник, чи він водонепроникний, чи працює тільки з телефоном. Такого шансу похвалитись я пропустити не міг…

В минулу п'ятницю посиділи з друзями у нас вдома, випили, поїли смаженого вашим покірним слугою м'яса, пограли в “Діксіт” (спасибі спонсорам ;-)).

Якось побачив на стовбі оголошення про гаражний розпродаж. Це типу коли хтось переїжджає, то виставляють на продаж купу всіляких прикольних дешевих штук. Іноді можна навіть безкоштовно щось прихопити. І ось в суботу поїхали на цей розпродаж. Але виявилось, що нема ніякого розпродажу, ба навіть мешканці вже, схоже, виїхали. Сусіди сказали, що це оголошення вже висіло кілька тижнів. Перша думка була поїхати і зірвати те кляте оголошення. Але треба було закрити гештальт, тому Богдана швиденько на Крейглісті знайшла ще якийсь розпродаж і ми поїхали в Санта-Клару. Приїжджаємо, а нам господарі кажуть, що вже майже все продали. З самого ранку приперлась купа людей і все розмела. Ну що ж, цього разу не пощастило, сподіваюсь, пощастить наступного. З горя поїхали в Кемпбел, повечеряли в грецькому ресторані. Було дуже смачно.

В неділю поїхали з друзями на хайкінг.

image

Якщо хтось не знає, що це таке - поясню. Це коли ти довго йдеш кудись по лісу, навколо ні душі, аж ось раптом вилазить якась людина і ви, обидва, щасливі, гукаєте одне одному “Хай!..”

image

Пройшли 16 кілометрів. Випили всю воду, надихались пилюки. Але краєвиди там гарні. Гори, дерева, урвища, струмочки. Інколи навіть було трохи страшнувато.

Потім з'їздили на пляж в Капітолу, помочили ніжки.

image

А ввечорі з'їздили в Санта-Круз. Повечеряли в гавайському ресторані. Дуже смачно.

Назад повертались через страшенні затори, та ще й бензину було обмаль. Але все обійшлось, доїхали.

В понеділок з’їздили з друзями в Ікею. Провели екскурсію подрузі, яка нещодавно переїхала. Трохи самі скупились. “Трохи”.  Хтось вкрав наш візок. Міша, фігня, давай сначала. Находились, мабуть, ще більше, ніж на хайкінгу.

Повечеряли в прикольній піцерії в Пало-Альто, біля Стенфорду. Дуже. Дуже. ДУЖЕ смачна піца. І приємний сервіс. Дві коробки з собою забрали.

В вівторок біля нашого будинку сталась ДТП. Що, власне сталось я не бачив, зате бачив результат - мопедист з закривавленим шоломом. Але нічого, ніби живий. Звичайно ж, моментально приїхали пожежники, поліція і швидка. Люди навколо також дуже допомагали. Фоток не буде, вибачайте.

Ввечорі сходили в кіно на “Агенти АНКЛ”. Сміялись як дурні. Прикольний фільм, рекомендую. Особливо сподобалась музика.

В середу їздили в банк, подавали документи на кредитну картку. Як я вже раніше писав, без неї ми тут - трохи менше, ніж ніхто. Через кілька днів має бути результат.

Ввечорі сходили з друзями в японський ресторан. Прикольний формат - стіл буквою П, за ним сидять відвідувачі, а посередині - кухар в прямому ефірі готує всі замовленні страви. Ще й з елементами шоу, типу “вулкану” з цибулі. Було дуже смачно, хоч і недешево. А ще майже за кожним столом (включаючи наш) в когось був день народження, тому постійно доводилось перериватись і співати Хепі Бьоздей. В сусідньому залі ще було караоке, але ми вирішили, що на сьогодні поки що досить.

image

Сьогодні зранку з'їздили разом з Богданиними співробітниками в притулок для тварин. Гралися з котиками і собачками. Прибирали за ними, лагодили їм іграшки.

image

Я дуже переживав, що повернемось додому з якимось новим співмешканцем для Квентіна, але поки що обійшлось. Хоч тваринки і милі, але, чесно кажучи, жодного не захотілось забрати.

Коли повернувся додому, то Квентін, ніби відчуваючи, що я тусувався з “конкурентами”, почав показувати ревнощі. Але я так на нього подивився і зрозумів, що такого як він, там не було. Може, і на краще.

На прощання - ось вам рисовий смайлик.

image

більше на Харцотумблері


Хороше і погане. Щоденник емігранта. Здали і не здали на права
kharts
04:18 01.09.2015

Тиждень видався відносно нудним, тому розповідь буде в основному, про вікенд.

В п’ятницю - завітав в “Слов’янський магазин“ (шукав там червону ікру; навіщо - далі). Все, як я і думав - цукерки “Рошен“, горілка “Неміров“… Знайшов масло “Президент“, вироблене в лютому (!). Але цікаво, що серед покупців - в основному, місцеві.

Ввечорі сходили з друзями на Сан-Педро. Нам це місце порадили як тусовочне. Десь так воно і вийшло. Купа переповнених барів і кафешок, скрізь натовпи веселого народу, жива музика, спортивні фанати, бір-понг… Коротше, весело було. Спробував пиво Блу Мун - дуже рекомендую.

В суботу типу відсвяткували річницю весілля, а разом з нею і новосілля. Богдана подарувала мені футболку і окуляри для плавання. А я - роздруковані на полотні наші весільні фотки (в Києві в нас такі ж самі були).

Запросили в гості друзів, вони нанесли подарунків, напоїв, фруктів, навіть пиріг зпекли) Ми ж насмажили кукурузки, овочів, м’яска, рибки, м-м-м… коротше, добре посиділи.

В неділю поїхали на устричну ферму. 2,5 години мальовничої дороги. Та й устриці нічого.

image

Потім знову через гори поїхали на Стінсон Біч, до океану. Дуже мило, але, як завжди, вітер дуже сильний і вода холодна. Поїли смачних бургерів.

image

Але найкрасивіша частина подорожі була по дорозі додому - вздовж океану та через гори аж до Сан-Франциско.

Сьогодні здавали на права. Ваш покірний слуга здав, а ось Богдані, на жаль, не пощастило. Але нічого страшного, здасть наступного разу!

Затестив окуляри - супер. Не уявляю, як я раніше без них плавав. Користуючись нагодою ще раз дякую спонсору)

Поставив собі Ендомондо. Тепер тестую його, вимірюючи кількість спалених по дорозі на перекур калорій. Взагалі-то думав у зв’язці з Пеблом використовувати його для плавання (бо починає трохи набридати про себе рахувати кількість кіл), але, наскільки я зрозумів, йому треба постійний зв’язок з телефоном. У 22-метровому басейні це, м’яко кажучи, проблематично, хіба що взяти телефон з собою в воду, але щось мені підказує, що він не водотривкий. Є ще кілька варіантів, але ще не встиг їх протестувати.

Ось такі новини. Бережіть себе!


більше на Харцотумблері


Хороше і погане. Щоденник емігранта. Евакуатор безглуздий і нещадний
kharts
20:56 25.08.2015

З Днем Незалежності, пані і панове! Квентін також передає вітання.

image

А тепер трохи розкажу, як пройшов наш тиждень. Так як вибити в Тойоти безкоштовний сервіс (за рахунок Харіндера) не вийшло, довелось поїхати до китайців. Поміняв мастило (бо вже почала лампочка блимати), зробив регулювання коліс, поміняли лампочку в лівому стопі (вона, як виявилось, перегоріла; ги-ги).

Продовжую плавати. Майже кожен день. Стало цікаво, скільки ж я пропливаю, тому довелось поміряти басейн. Рулеткою. Ні, ви не подумайте, я його не весь міряв. Тільки одну плитку. Спочатку поміряв собою. Але така точність мене не влаштувала, тому наступного разу взяв рулетку. Коротше, довжина басейну - 22 метри. А пропливаю я, відповідно, вже майже кілометр.

Зустріли в аеропорті Сан-Франциско подругу Оксану, яка також переїхала жити в Сан-Хосе. Завезли в її готель. Вирішили, так би мовити, відзначити приїзд. Так як на парковці в неї було виділене місце, було вирішено поїхати додому на таксі (щоб ваш покірний слуга міг трохи випити), а машину забрати на наступний день.

Приїжджаємо на наступний день - а машини нема. Можете уявити наше здивування. Починаємо лазити по парковці, шукати якісь підказки. Підказка перша - папірець на стовбі. На ньому написано прохання власників паркомісць з наступними номерами … (перераховується і наш номер) не паркуватись в такий-то день (сьогодні), бо будуть міняти асфальт. Інакше - транспортні засоби будуть евакуйовані під відповідальність власників (хе-хе). Підказка друга - якісь чуваки ходили недалеко, схожі на працівників готелю. Питаєм їх, що і як. Вони: “Оу, нау ю віл спенд е лот ов мані!..“. Дали нам телефон і адресу контори, яка відбуксирувала нашу машину. На телефоні - автовідповідач. Їдемо туди на таксі. Там - закриті ворота, на яких написаний якийсь інший номер телефону. Дзвонимо. Приїжджає чувак, веде нас до нашої машини, питає документи. Потім називає ціну питання. Ми трохи офігіваємо. Питаємо: “Чому так дорого?!“. Він починає розказувати, з чого складається цей “тариф“. В тому числі з 100 доларів за те, що ми забираємо машину в неробочий час (а година була вже пізня). Питаємо: а якщо ми приїдемо завтра зранку, буде дешевше на 100 доларів? Так, каже добрий чувак. ОК, поїхали додому, повернулись зранку, “зекономили“ 100 доларів. Мораль: треба читати всілякі папірці, розвішані на стовбах, перед тим, як паркуватись.

Якось виходили з нашого комплексу - до нас підходить дівчина азійської зовнішності і питає: “Ви з України?“ (побачила тризуб в мене на кофті). Ми: “Так“. Виявилось, її приятель - українець. Тобто, його дідусь з бабусею колись приїхали з України. Він вчився в українській школі, і навіть трохи говорить українською. Обмінялись телефонами, домовились якось посидіти разом після того, як вони повернуться з Нью-Джерсі.

В суботу з’їздили в Сан-Франциско. Пофоткались на Віста Пойнт (це біля мосту Ґолден Ґейт).

image

З’їздили в рибний ресторан в Саусаліто (тільки там не було риби, бо ще було рано). Сходили в наш улюблений руф-бар в Маріоті.

image

В неділю поїхали в Монтерей на море.

image

Дуже миле містечко.

image
image

Коли вже повертались до машини - побачили неприємну сцену. Майже на набережній один великий собака напав на іншого. Крики, гавкіт, сирени екстрених служб, люди навколо намагаються визволити нещасного песика, калюжі крові, бр-р-р… Зворотня сторона любові американців до собак. Але, ніби все обійшлось, ніби розборонили. Але у господарки агресивного собаки тепер будуть конкретні проблеми. Так їй і треба (в неї навіть не було повідка!).

Назад повертались по мальовничій гірській дорозі (об’їжджали пробки). Дуже гарно, хоча і трохи страшно.

В понеділок нарешті забрав з Волмарта тумбочки, які мали доставити ще на минулому тижні, але “вибачте, ваше замовлення затримується…“. Зібрав їх. Тепер, ніби, всі питання по квартирі закриті.

Недалеко від нашого комплексу була пожежа. Дим, сирени, пожежні машини, люди бігають навколо… Але ніби вже все гаразд, затушили.

Вчора відкриваю поштову скриньку, а там… знову номери Джона Лі. Пам’ятаєте, в одній з попередніх серій я відправив їх йому? Тепер чомусь повернулись. Returned to sender. Чому - незрозуміло. Доведеться знову їхати на пошту розбиратись.

Посиділи з друзями, відсвяткували День Незалежності, попили чай (і не тільки), поїли такий пиріг.

Ще раз зі святом! Слава Україні!


більше на Харцотумблері


Хороше і погане. Щоденник емігранта. Купили диван
kharts
02:33 19.08.2015

Тиждень видався насиченим. Займався машиною. До речі, ось вона.

image

Довелось замінити гуму, бо стара була майже геть стерта. Нова - сподобалась Квентіну.

image

Чувак, який міняв шини, такий: “Ого, в тебе передні гальмівні колодки вже… тю-тю“. ОК, поміняємо ще й колодки.

Якось ліньки було готувати обід - вирішив сходити поїсти в піцерію. Замовив піцу з інтригуючою назвою “Блокбастер“. Ну, десь воно так і вийшло. Отравився, коротше. Деталі, з вашого дозволу, пропустимо.

Не зважаючи на те, що в нас в квартирі висять жалюзі (див. попередні випуски про те, як ми їх “поламали”), Богдана захотіла повісити ще й штори. ОК, повісимо штори. Купив карнизи. Виявилось, що для того, щоб їх повісити, потрібен дриль. Купляти жалко грошей. Але, на щастя, можна взяти в оренду.

image

Прораб, звичайно ж, контролював якість роботи.

image

Трохи неправильно поміряв відстані - в результаті дві зайвих дірки в стіні. Нічого, потім якось замажемо. Але все добре, повісили карнизи, купили штори, повісили (результат - в кінці посту).

Якось забув раніше написати - відкрили для себе чудовий сервіс виклику таксі - Убер. Дуже швидка подача машин, ввічливі водії, зручна система розрахунку.

Також відкрив для себе чудовий мультик - “Безтолковий Вомбат“ (друг показав). Жалко, що раніше його не бачив - може, включив би його в свій хіт-парад.

Пофарбував Богдану. Тобто, її волосся. І хоч це був мій дебют, і вона чомусь постійно кричала - вийшло, ніби, непогано. А Богдана пофарбувала столик, який ми забрали у Харіндера (майбутнього колеги, див. - попередні пости). Результат - в кінці посту.

З’їздили на святкування Дня незалежності Індії у Фремонт. Богдана сподівалась накупити там всяких індійських штук, щоб потім влаштувати колегам сюрприз в офісі. Але ми приїхали пізно, люди вже розходились, все вже закривалось, тому довелось їхати в уже знайомий магазин “Все по 1 долару“. Але, співробітникам, ніби сподобалось.

Все частіше смажимо вдома гриля. Потрохи навіть щось починає виходити.

image

Харіндер, коли продавав нам машину, ненароко згадав, що в нього на офіційному сервісі Тойоти є ще 2 передплачених ТО. Вони йому вже ніби не потрібні, тому він дозволив нам ними скористатись. Подзвонив в сервіс, кажу, так і так, купив машину в чувака, VIN такий-то, прізвище таке-то. Він казав, що в нього є ще 2 передплачені сервіси, можна я ними скористаюсь? Дівчинка така: “Да, звичайно, приїжджайте“. Записався, приїхав. Чувак мені каже: “Нє-нє-нє, нема в тебе вже ніякого передплаченого сервісу. Він в тебе.. того.. інектів“. Я такий: “Як, інектів?.. Я ж вам дзвонив, дівчинка сказала…“. “Нічо не знаю, інектів“. Намагався трохи розібратись, але нічого не вийшло. Дзвоню Харіндеру - не бере трубки.

Повернувся додому. Подзвонив знову в сервіс. Кажуть: “Ой, це мабуть якась помилка. А з ким ви спілкувались?“. Кажу: “Не знаю. Він не представлявся“. “Ой, вибачте, вибачте, ми все взнаємо і вам передзвонимо через півгодини“. Як ви вже, мабуть, здогадались, пройшла доба - і ніхто не передзвонив. Ну я не гордий. Дзвоню знову. Знову “Ваш дзвонок очень важен для нас…”. Коротше, сказали, що, теоретично, його сервіс можна перенести на мене, але для цього треба подзвонити на якийсь інший номер. Питаю, на який? Е-е, зараз ми його найти не можемо, але як тільки найдемо, то … та-дам - передзвонимо вам! Я такий: “Да-да-да, ви вже один раз обіцяли, що передзвоните”. Чувак такий: “Ну, якщо не передзвонимо - передзвоніть самі пізніше!”. Дякую, капітане.

В інтернеті ніби знайшов номер, за яким вирішуються такі питання. Ввічливий жіночий голос оголосив вирок: щоб перенести передплачений Харіндером сервіс на мене треба, щоб він люб’язно від руки написав папірець, поклав його в конверт, а з ним разом ще й чек на 50 доларів і відправив в мальовничий штат Айова. Як ви вже зрозуміли, це мені не дуже підходить.

Нарешті купили диван. НАавіть два. Перелопатили крейгліст, купу онлайн і офлайн магазинів - все або потворне, або зачухане, або дороге, а більшість - усе разом. А в нас ще й перелік вимог: щоб зручний був, щоб розкладався (одразу скажу, що це, в принципі, взаємовиключні параметри) і т.д. і т.п.

Але, нарешті, знайшли якийсь невеличкий китайський магазин а там … ВІН. Відносно недорогий, доволі зручний, в міру симпатичний, а головне - він розкладається! Плюс, до нього ще й можна кушетку (мабуть, це так називається) купити недорого. Заплатили, замовили доставку.

В намічений день отримую дзвінок з невідомого номера. На тому боці, схоже, якийсь китаєць, котрий англійську знає, десь приблизно так, як і я. Та ще й чутно погано. Обидва кричимо. Я його ледь чую, він мене. З десятого разу до мене доходить, що він, бідолага, не може найти наш будинок, бо, бачте, його нема в його навігаторі (насправді, будинок доволі новий, тому це не дивно). Хвилин десять він намагається дізнатись, як доїхати, а я - де він. Нарешті, він не витримує: “Чувак, може ти англійську не дуже розумієш? Може ти, мексиканець, може тобі по-іспанськи?..“. Кажу “Нє, чувак, я не мексиканець…“))). Нарешті, домовились, що я під’їду до заправки, яка недалеко від нашого будинку і ми там зустрінемось. Він приїжджає. Я починаю йому розказувати, як доїхати. Він: “Нє-нє-нє. Давай їдь попереду, а я за тобою потихеньку“. З горем пополам, дістались додому. Він заніс дивани і навіть зібрав їх. Отже, вашій увазі пропонується наша вітальня.

image

На цій оптимістичній ноті - адіос, мучачос!


більше на Харцотумблері